Кров (2026)

Марго починає інтернатуру у відділенні невідкладної допомоги найконкурентнішої лікарні країни і майже одразу розуміє, що не встигає за темпом. Пацієнти йдуть безперервно, старша лікарка тисне, колеги не допомагають, і єдине, що тримає Марго на ногах, — це звичка не показувати слабкість. Але серед звичайного потоку травм і інфекцій починають з’являтися пацієнти її віку з однаковими дивними симптомами: спершу незрозумілі висипання, потім кров, що просочується крізь шкіру, а далі — ґулі й виразки, які не піддаються жодному лікуванню. Марго фіксує ці випадки, але ніхто не хоче її слухати. А невдовзі вона помічає, що її власне тіло починає поводитися так само. Вночі шкіра вкривається тонкою кривавою плівкою, а зранку вона маскує синці під медичним халатом і йде на зміну. Марго намагається зрозуміти, що це — вірус, наслідок виснаження чи щось, що лікарня робить із молодими людьми, — і чим ближче вона підходить до відповіді, тим очевидніше, що система, яка мала б її лікувати, насправді є частиною хвороби.