Мамо, я вагітна від інопланетянина (2026)

6.0

(Голосів: 2)

Оригінальна назва: Mum, I'm Alien Pregnant

Якість: FHD (1080p)

Жанр: жахи, фантастика, комедія

Країна: Нова Зеландія

Рік виходу: 2026

Режисер: Шон Воллес, Джордан Додсон

Актори: Ханна Лінч, Івет Парсонс, Арло Грін, Джекі ван Бік, Аріадна Балтазар, Беррі Те Хіра, Брюс Філліпс, Jacinta Compton, Zoe Crane, Бренда Кендалл

«Мамо, я вагітна від інопланетянина» (2026) — це новозеландський боді-хорор із щедрою порцією комедії, який виріс із короткометражки 2024 року «Help, I'm Alien Pregnant» і став повнометражним дебютом оклендського дуету THUNDERLIPS — Шона Воллеса й Джордана Марка Віндзора. Головну роль зіграла Ганна Лінч, відома за «Правилом Дженні Пен», а компанію їй склали Іветт Парсонс (та сама, що з «What We Do in the Shadows»), Арло Грін і Джекі ван Бік, співтвориця австралійської версії «Офісу». Стрічка триває 95 хвилин і встигла побувати в офіційному відборі Sundance 2026, а також на фестивалях Fantasia, у Сіднеї та Мельбурні. Окрема деталь, яка додає фільму ваги: попри гори зеленого слизу й відверто ненормативний гумор, його відзначили ще й за прихильність до сталого виробництва — рідкісний комплімент для проєкту, де більшість ефектів зроблено вручну й навмисно «низькотехнологічно». А реліз в Україні, хоч як це дивно, відбувся в один день із новозеландською прем’єрою — 10 вересня 2026 року, тоді як цифрові платформи отримали фільм лише 27 жовтня.

Сюжет обертається навколо Мери, двадцятиз-чимось міленіалки, яка живе з мамою й воліє не виходити з дому без нагальної потреби. Її головна розрада — аніме з щупальцями, і саме ця деталь виявляється не такою вже й випадковою, коли по сусідству оселяється Бо — сором’язливий хлопець, чия анатомія, м’яко кажучи, відрізняється від загальноприйнятої. Після випадкової, але дуже відвертої зустрічі Мери розуміє, що вагітна, і що плід має позаземне походження. Далі — похід по лікарях, які не вірять жодному її слову, безпорадний «батько», який сам не розуміє, що сталося, і мама, яка з найкращих почуттів лізе не в свої справи. Усе це подано так, що фізичний жах від того, що відбувається з тілом, не скасовує сміху, а підсилює його, і саме в цьому балансі народжується головна думка — про право жінки розпоряджатися власним тілом, навіть коли це тіло раптом стало інкубатором для чогось із іншого світу.