Завжди зима (2025)

Мігель звик планувати простір навколо себе, адже ландшафтна архітектура вимагає чітких ліній і передбачуваності. Але коли Марта повідомляє йому про розрив просто посеред дощової Бельгії, уся його особиста геометрія руйнується. П’ять років спільного життя раптово перетворюються на набір безглуздих спогадів, яким більше немає місця. Він опиняється в чужому місті без опори, серед людей, які говорять незрозумілою мовою, і усвідомлює, що його власне життя більше йому не належить. Цей стан повної дезорієнтації стає його новою реальністю, де кожен зустрічний здається примарою із забутого минулого.

Поява Ольги привносить у цей хаос дивний, майже містичний порядок. Вона старша, мудріша і зовсім не відповідає його уявленням про те, хто може стати рятівним колом у момент краху. Зіткнення його юнацького максималізму та її спокійного прийняття неминучого породжує іскру, яка змушує Мігеля переглянути вміст своїх двадцяти трьох коробок із речами. Конфлікт між бажанням повернути втрачене і необхідністю рухатися далі загострюється з кожним днем, проведеним у цьому холодному місті. Минуле тягне його на дно, а майбутнє лякає своєю невизначеністю та відсутністю чіткого плану.