Діва майбутнього (2024)

На зламі 1980–1990-х років продюсер Ріккардо Скіккі кардинально змінює уявлення про масову культуру, просуваючи ідею вільного кохання через індустрію фільмів для дорослих. Його студія Diva Futura стрімко здобуває популярність, проникаючи майже в кожен італійський дім завдяки буму телевізорів і відеомагнітофонів.

Зірки еротичного кіно — Ілона Сталлер, відома як Чиччоліна, Моана Поцці, Єва Генгер та інші — стають не просто впізнаваними обличчями, а справжніми символами нової епохи. Це час, коли кордони між індустрією розваг для дорослих і мейнстрім-культурою стираються, а порноакторки починають відігравати важливу роль не лише на екрані, а й у політичному житті. Популярність Чиччоліни приводить її до парламенту, а Моана Поцці вступає в боротьбу за посаду мера Рима. Так народжується «Партія кохання» — рух, у якому еротика, ідеологія та соціальні зміни зливаються в єдине провокаційне явище, що залишило яскравий слід у культурній та політичній історії Італії.